Часто кажуть, що Україна – відстала країна. Але ті, хто знає цю країну, можуть знайти багато чого, чому Німеччина могла б повчитися в України. Україна дещо випереджає Німеччину. Наприклад, український костюм, який називається Вишиванка – унікальний для кожного покоління.
Нам, німцям, подобається думати, що Німеччина – це центр світу. Можливо, в деяких районах це справді так. Однак у деяких речах ми можемо багато чого навчитися у „країн, що розвиваються“. Коли я повернувся до Німеччини через агресивну війну Росії проти України, я мав кілька моментів прозріння. Мені стало чітко зрозуміло, що ми в Німеччині сильно відстаємо від України у цілій низці питань.
Hier gibt es den Artikel über 15 Dinge, die wir von der Ukraine lernen können auf Deutsch.
1. Швидкий та дешевий інтернет та мобільний зв'язок в Україні
Почнемо з очевидних речей. Ви, мабуть, читаєте цю статтю на своєму мобільному телефоні або комп'ютері. Скільки ви платите за обидва варіанти на місяць? Я вважаю, що інтернет у Німеччині дорогий. Більше того, у багатьох районах країни досі немає швидкого Інтернету. В Україні я вже мав цифрову абонентську лінію DSL зі швидкістю не менше 100 Мбіт/с з 2016 року, а пізніше і набагато більше. 4G був доступний навіть у найвіддаленіших регіонах. І за це не доведеться багато платити. Фіксовані тарифи на передачу даних на мобільному телефоні коштують менше восьми євро на місяць, а домашня цифрова абонентська лінія DSL менше десяти євро. Звісно, в Україні ви і заробляєте менше. Але зв'язок все одно набагато дешевший, у тому числі і в порівнянні з іншими речами.
2. Безконтактна оплата
Кілька разів після повернення до Німеччини я опинявся без готівки, хоча вона була вкрай потрібна. Особливо в закусочних, в кіосках, у багатьох пекарнях і в нічних крамничках (Späti) оплата карткою все ще залишається там незнайомим словом. Навіть поїздки в таксі часто не можна оплатити карткою. В Україні ж, навпаки, це ніколи не було проблемою. Там справді скрізь можна розрахуватися карткою: у кожному магазині на вулиці, у нічних крамничках (Späti), у кебабі. Ви бронюєте таксі за допомогою програми та все одно платите карткою. В Україні, до речі, платіжну систему Apple Pay було запущено більш ніж на півроку раніше, ніж у Німеччині. Поки мої німецькі друзі ще діставали свої картки щоб розплатитися, я вже робив це за допомогою свого iPhone.
3. Цифровізація
Як і в Apple Pay, Україна значно випередила Німеччину з точки зору цифровізації. У Німеччині для більшості адміністративних процедур все одно доведеться особисто йти в офіс. В Україні ж ви маєте персоналізований доступ до послуг державних органів, які зазвичай прив’язані до вашого банківського рахунку. Тут можна робити все, що завгодно, наприклад, реєстрацію квартири, витяги з комерційного реєстру чи заявки на будівництво. Насправді ж, Україна настільки просунулася в цій сфері, що вам більше не доведеться носити з собою посвідчення особи: ID-картка зберігається в додатку на вашому мобільному телефоні і сприймається органами влади та в інших місцях як документ, що посвідчує особу.
4. Офіційні призначення та процеси
Можливо, в інших німецьких муніципалітетах ситуація є кращою, але в Берліні, зокрема, дуже важко записатися на прийом до влади. Мені довелося б чекати три місяці на прийом у Центрі обслуговування громадян (Bürgeramt). Тільки за допомогою хитрощів і наполегливості це іноді можливо прискорити. У мого знайомого запис на прийом в імміграційну службу лише у вересні. В Україні ж, навпаки, часто можна відразу записатися на прийом, забронювавши його онлайн або просто прийти в офіс реєстрації громадян. Я ще ніколи не чекав більше години в офісі імміграції.
Коли в середині лютого мені потрібно було поставити апостиль на документ з міністерства у Києві, час очікування мав становити близько семи робочих днів. Минуло майже три тижні, перш ніж документ повернувся з міністерства у Львів, що на Західній Україні, як і було узгоджено. Проте з 24 лютого Україна перебуває у стані війни, і міністерство не лише опрацювало запитуваний документ, а й доставило його в той час, коли Київ все ще був частково оточений російськими військами та перебував під постійним обстрілами. Яке неухильне виконання роботи!
5. Укрзалізниця
До речі, багато пошти в Україні досі перевозиться потягами, які надійно працюють навіть під час війни. Багато потягів подорожують через зони бойових дій і зазвичай навіть прибувають вчасно. Deutsche Bahn, навпаки ж, не встигає вчасно запустити свої потяги, навіть без обстрілів. Крім того, українська залізниця значно дешевша, і навіть бідні люди також можуть дозволити собі скористатися потягом.
За цей час, Укрзалізниця також закрила багато збиткових маршрутів. Проте залізниця залишається основним видом транспорту в Україні. До речі, у потягах далекого сполучення є фіксоване бронювання місць, тож подорожувати можуть лише ті, хто забронював місце. Тому нікому не доведеться стояти там годинами.
6. Нічні потяги
Подорожування стоячи - теж гарне ключове слово, адже в українських потягах часто можна навіть прилягти. У Німеччині мережа нічних потягів була поступово демонтована німецькою залізницею (Deutsche Bahn). Сьогодні, зокрема, нічне сполучення потягів у Німеччині пропонують, в більшості випадків, іноземні залізничні компанії. Однак сполучень не досить багато. В Україні ж, навпаки, усі великі міста віддалених районів країни з’єднані нічними потягами.
Практично з усіх великих міст ходять нічні потяги до Києва або зі Львова до Одеси, Харкова чи Дніпра. У потягах є недорогі просторі купе з ліжками, чотири- або двомісні купе. Екологічний спосіб подорожування, при якому ви прокидаєтеся наступного ранку в іншому місті, а в готелі лишаєтесь лише на одну ніч.
7. Доступний відпочинок в країні
Багато українців користуються дешевими потягами для подорожування до Чорного моря чи Карпат на літній відпочинок. Там, з іншого боку, є недорогі пансіонати, якими керують переважно активні та енергійні жінки, які готують чудові місцеві страви. Багато українців можуть дозволити собі такий відпочинок, тоді як відпочинок за кордоном, як правило, дорожчий.
Звісно,
це також пов’язано з рівнем заробітної плати в Україні та іншими факторами. Але можна поставити собі просте питання, чому дешевше полетіти на тиждень до Туреччини чи Болгарії, ніж провести вихідні на Балтійському морі чи в Шварцвальді та насолодитися там місцевою кухнею.
8. Українська кухня
Це також буде наступна тема: кухня. Я люблю багато німецьких страв, наприклад, тюрінгські кнедлики та братвурст, я також можу їсти шпацле або леберкес. Гаразд, і навіть якщо багато хто не хоче цього визнавати, найбільш популярною німецькою їжею є донер-кебаб. Але потрібно також розуміти, що, по-перше, у нас немає єдиної національної німецької кухні, адже яку страву люблять їсти як на півночі, сході, так і на півдні і заході? А крім того, німецька кухня абсолютно жирна і м’ясна.
В українській кухні, навпаки, окрім місцевих страв, є ще й багато страв, які популярні по всій країні і які любить їсти кожен українець. До них відносяться борщ (суп з буряка), вареники (вареники з начинкою, схожі на Maultaschen) і деруни (картопляні млинці, зазвичай зі сметаною). До речі, більшість з цих страв не лише смачні, але й не містять м’яса. До речі, м’яса тут теж не бракує. При бажанні у вас завжди є можливість додати м’ясо до страви.
9. Українські національні костюми
Як і в їжі, так і з національними костюмами. Навіть якщо багато американців та інших туристів думають, що ми всі бігаємо в ледерхозенах (традиційні шкіряні штани) і дірндлях (баварська традиційна жіноча сукня), навряд чи хтось носить їх за межами Баварії та на Октоберфесті. І навіть якщо в деяких регіонах, безперечно, є традиційні костюми, врешті-решт у нас, німців, немає єдиного національного одягу. Українці – то інша справа. Практично у кожного з них у шафі є вишиванка.
Цей одяг з вишитими візерунками доступний практично в кожному кольорі. Чоловіки носять їх як сорочки, жінки як блузки чи сукні. До речі, часто зустрічаються типові для кожного регіону візерунки вишивок, які відрізняються і за якими іноді можна впізнати, звідки походить вишиванка. Щороку також відзначається День вишиванки, який завжди припадає на травень, коли українці та їхні друзі одягають національні костюми. В інші дні вишиванки зазвичай носять на державні свята, такі як Великдень, Різдво або національні свята.
10. Традиційні свята
І це також наступний пункт. Звичайно, ми також святкуємо наші державні свята в Німеччині з великою кількість традицій. Проте, особливо у два найважливіші свята, Різдво та на Великдень, мені не вистачає єдиних традицій. Це не тому, що я занадто релігійний або тому, що багато сімей не мають власних традицій. Але в Україні Різдво святкують більше по-сімейному. Напередодні Різдва завжди дванадцять страв, є особливі привітання зі святами, люди одягаються в народні традиційні костюми та дотримуються певних ритуалів.
11. Без заборони недільного розпродажу
У Німеччині державні свята зазвичай обмежуються забороною на відкриття магазинів, а також у неділю. З іншого боку, в Україні магазини працюють цілий тиждень, тож ви зможете зробити покупки навіть у неділю. Ця тема, безумовно, є спірною, але є також багато переваг у можливості робити покупки у неділю, і це безумовно корисно для економіки та ринку праці. У всякому разі, мені навряд чи зрозуміло, чому є певні галузі, в яких люди не працюють у неділю, а в ресторанах, заправках чи навіть журналісти повинні важко працювати у неділю. Натомість навіть нічні крамнички (Spätis) заборонено відкриватися по неділях, і на них накладають великі штрафи.
12. Кращі кандидати на пісенному конкурсі „Євробачення“
І поки ми говоримо про штрафи, нам терміново потрібно поговорити про внесок Німеччини на Євробаченні. У цьому плані Україна має значно більше переваг над нами. Навіть якщо в Німеччині було багато бурчання про те, що перемога України Kalush Orchestra на цьогорічному Євробаченні була жестом співчуття (дивно, але я з цим, до речі, не згоден), можна дивуватися, чому ми протягом майже десяти років постійно займаємо найнижчі місця на Євробаченні. Україна, навпаки, має чудовий рекорд на пісенному конкурсі „Євробачення“, тричі займала перші місця, кілька разів потрапляла в топ-10 і щоразу виходила у фінал. Виступи були іноді смішними, іноді серйозними, але здебільшого дійсно вагомими. До речі, ось мій улюблений виступ Вєрки Сердючки, який нібито називається „Танцює Лаша Тумбай“, а не „Танцює Росія до побачення“. Він з 2007 року і став ще більш актуальним.
13. Паби, де не можна палити
Я люблю берлінські маленькі паби. Недороге пиво, цікава атмосфера, музична подорож у минуле і, звісно,
знаменитий берлінський дим. Проте було б ще краще, коли б в берлінських пабах нарешті було б заборонено палити. В Україні всі стоять на вулиці або є окремі місця для паління. Для берлінців це неприпустимо і я теж раніше так ставився до цього. Але тепер я вважаю, що це чудово — не смердіти повністю димом, а мати можливість дихати свіжим повітрям і провести кілька дружніх коротких розмов з іншими, постоявши і покуривши на вулиці або у спеціально відведених місцях. Звичайно, дим є невід’ємною частиною пабів Берліна. Але насправді чому?
14. Найкраща техно сцена
І останній німецький бастіон також починає хитатися: берлінська техно-сцена. Експерти в області сцен зараз сумніваються, чи Берлін все ще є модним містом, яке люди люблять вважати „тусовочним“. Багато клубів наразі є звичайними. Одним із міст, що випереджає Берлін, є Київ. Тому що до і, ймовірно, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, місто було домом для одних з найкращих техно-клубів Європи. Тисячі танцювали в таких місцях, як Closer. А берлінці останнім часом також літають в Україну, щоб відвідати клуби з доступними цінами та хорошими діджеями.
15. Доступне житло в Україні
У людей там є більше часу, бо здається, що половина Берліна витрачає місяці на пошуки квартири. В Україні ж багато людей мають власні будинки. Після розпаду Радянського Союзу українська держава продала більшість муніципальних квартир орендарям по низьким цінам. Як наслідок, зараз багато українців мають власні квартири. У Німеччині ж більшість людей платять за оренду до кінця свого життя. В Україні ж, навпаки, проблемою є саме додаткові витрати. Без даху над головою туди нелегко потрапити. Якби Берлін, замість націоналізації житлових компаній, просто роздав квартири громадянам за нижчими цінами, дефіцит житла міг би бути меншим і багатьох проблем, таких як благоустрій району, взагалі б не виникало.
